причины - (24.02.22) - следствия. история. будущее.

[rodnoy]

некоторые сообщения перенесены сюда: о сестре таланта и логике...

[Вэл]

это не про причины. это про некультурное воровство.
здесь не весь список.

:-)

[rodnoy]

Не уверен, что именно в єту тему, но пока что сюда :)
Єто серия статей, на данный момент вышли две.
Ниже обе, а дальше - по мере поступления :)

ТРЕТЄ ДИХАННЯ
На порозі друга воєнна зима. Друга, і не факт що остання.

Розуміння цього «не факт» вже здається прийшло до всіх, а от стадія прийняття нової реальності трохи розтягнулась у часі, і супроводжується емоційними гойдалками.

Між тим чергова зміна часового масштабу нашої війни потребує якраз максимального спокою, ясного розуму, та певної системної праці для того, щоб кожний з нас знайшов своє місце у черговій новій реальності, а ми всі разом – спільну стратегію нашого виживання та перемоги у затяжній війні на виснаження сил та ресурсів.

Ми витримали «спринт» перших тижнів великої війни. Ми змогли перебудуватись зі спринту на марафон, розраховуючи на рік-півтора. Але наразі ми всі трохи втомились, і потребуємо ще однієї перебудови – в першу чергу психологічної, а потому організаційної.

У нас має відкритись вже не друге, а третє дихання, розмірене, добре прораховане. Таке, яке дозволить нам пройти важку дистанцію наперед невідомої довжини. Прийшов час роздумів, «розкладання на поличник», зміни цілепокладання. А отже – час лонгрідів

Далі я спробую викласти своє особисте бачення ситуації, та свою версію відповідей на декілька обговорюваних у нас та на Заході питань, а саме:
- Що пішло не так, чому низка оптимістичних прогнозів та очікувань не справдились цього року?
- Який план війни наразі мають наші вороги, і що ми здатні цьому протиставити?
- Чи правда, що у війні на виснаження наші вороги завідомо мають абсолютну перевагу, та ледь не приречені на перемогу?
- Чи правда що нас ось-ось «кидоне» Захід, і що нас вже ледь не силоміць примушують до миру з Росією за так званим «корейським варіантом»?
- Чому ми категорично не можемо прийняти такий мир, що в цьому сценарії не так, крім того що він несправедливий?
- І головне питання – що та як ми маємо змінити у своїй поведінці, щоб наступний етап війни нарешті став для нас переможним?

Питань багато, текст буде довгим, як наша лінія фронту , тож викладатиму частинами, бо підряд таке ніхто не прочитає
Багато з того, що я констатуватиму та пропонуватиму, може не сподобатись. Але спойлер – загалом я впевнений у можливості нашої перемоги

Ця впевненість базується не лише на природному оптимізмі , але також на аналізі фактів. Текст саме про те, як нам реалізувати цю можливість, яка на мою думку цілковито у наших з вами руках.

Загалом вийшло 8 частин, викладатиму їх по 2 на день, тоді якраз в неділю завершимо

Дуже раджу утриматись від проміжних висновків, а судити лише по завершенні

---
ЧАСТИНА 1. Що пішло не так, чому низка оптимістичних прогнозів та очікувань не справдились цього року?

► Показать

В першу чергу тривалий час як ми, так і наші союзники докорінно невірно оцінювали стан російського суспільства, і через це невірно прогнозували дії ворога. Якщо дуже коротко, ми уявляли наших опонентів значно людиноподібнішими, аніж вони виявились насправді.
Від першого дня війни ми виходили із припущення, що існує певна кількість цинкових трун, які прибудуть до рашки і викличуть там щось.
Що саме ніхто толком не уявляв, точніше уявляли що завгодно від «руцкомайдану», бунтів солдатських мамочок, спалених військкоматів та інших реакцій, які неодмінно сталась би у хоч трохи більш нормальній країні внаслідок відправки сотень тисяч людей на нікому не потрібну загарбницьку війну, до просто організаційних рішень ворожого генштабу, який після певної межі допустимих втрат визнав би подальше продовження війни занадто витратним та почав перемовини про виведення військ.

У нас були підстави для таких сподівань: «совок» втратив у Афгані 15 тисяч бійців за 10 років, і був змушений звідти забратись, Росія втратила в першій Чеченській половину від цього числа за 2 роки, і змушена була визнати поразку. Наразі за найскромнішими оцінками нами знищено 150 тисяч окупантів, тобто вдесятеро більше аніж за десятиліття Афганської війни, або ж вдвадцятеро більше ніж у Чечні – і нічого

Солдатські мамочки замість протестів стають у черги за «Ладой-Каліной», кілька відчайдухів дійсно спалили військкомати та отримали величезні терміни у Гулазі, натомість всім іншим, хто потенційно міг би протестувати, дали можливість в часі мобілізації виїхати за кордон. Залишилась покірна бидломаса, яка слухняно йде на фронт, і її запас виглядає умовно нескінченним.

Путінська рашка пройшла чималий шлях, і деградувала порівняно із пізнім «совком» та ранньою РФ. Напевно тут слід проводити паралелі із нацистським Рейхом, де мобілізація продовжувалась майже безпроблемно ледь не до дня падіння Рейхстагу. І слабкі місця нашого ворога слід шукати не так у втраті живої сили, на яку цей ворог згодний у неймовірних масштабах, давно призабутих цивілізованим людством (що звісно не означає що не слід знищувати рівно стільки окупантів, скільки ми лише спроможемося ), а у тих ресурсах та ланках, які для РФ є дефіцитнішими та ціннішими за «гарматне м'ясо».

Наші західні союзники також весь цей час невірно моделювали (і на жаль схоже що досі продовжують) логіку ухвалення рішень у РФ. Якщо ми переоцінювали людиноподібність населення РФ, та відповідно його чутливість до людських втрат, то Захід крім того що поділяв з нами цю ілюзію, також весь час наділяв очільників рашкостану притаманним західним людям раціональним цілепокладанням та прагматизмом.
Ключова ідея наших західних партнерів відпочатку формулювалась як «зробити ціну війни задорогою для Пу», що передбачає наявність «максимальної прийнятної ціни», після сплати якої авантюра визнається «невигідною», і починається пошук шляхів виходу із «незручної ситуації».

Виходячи з цієї хибної логіки, поєднаної із ще більш хибним страхом «ескалації», Захід весь час війни дуже обережно дозував надання нам зброї та техніки, цілком свідомо не сприяючи швидкому та повному розгрому окупаційного війська, натомість задовольняючи наші потреби для оборонної війни та для виснаження армії РФ – виснаження, яке за розрахунком союзників вже давно мало привести Кремль до пошуку прийнятного виходу з програшної ситуації.

При цьому Кремлю збирались дати можливість максимально «зберегти обличчя», «не заганяли його в куток» тощо – що у РФ було сприйнято не як раціональність та прагматизм, а як слабкість противника, і успішно використано.

Кремль діє по-своєму не менш логічно та прагматично, аніж Захід, тільки ця логіка відмінна по самій своїй суті. В логіці РФ нема поняття «прийнятної чи неприйнятної ціни», там в основу покладено бінарну логіку «пан або пропав».

Перемога в цій війні визнана у Кремлі (і не важливо, визнана вірно чи помилково) єдиною умовою, при якій чинний режим у РФ зберігає свою владу, а відповідно після вчинених злочинів – свої життя та свободу. Поразка у війні, навіть завуальована під «компроміс», визнана точкою неповернення, після якої режим приречений. А раз так – прийнятною є будь-яка ціна перемоги, і вся західна раціональна конструкція, базована на «збільшенні ціни», не варта нічого.

Кремль пішов ва-банк, підняв ставки до екзистенційного «все або нічого», і нам не лишається нічого іншого як так само керуватись цією логікою.

З суто військової сторони, на заваді хорошим сценаріям стало недостатнє ресурсне забезпечення нашої наступальної кампанії, а ще більшою мірою – несинхронність надходження різних ресурсів.

В першу чергу ворогам дали достатньо часу для проведення великої мобілізації, та ще більше часу на облаштування небаченої з часів світових війн лінії укріплень. 450 тисяч «мобіків» + 9 місяців на спокійне облаштування лінії Суровікіна = 6 тисяч км фортифікації та небачена щільність окупантів на кожний кілометр. Чи можна було не дати цього часу – питання тепер вже суто теоретичне.

Час – взагалі один з головних ресурсів на будь-який війні. І через повільність ухвалення рішень у демократичних суспільствах саме цього ресурсу нашим ворогам регулярно вистачає із надлишком.

Давно відомі цифри забезпечення нашої наступальної кампанії бронетехнікою та артою. У статті Залужного та Забродського від грудня минулого року названий запитуваний нами ресурс – від 300 до 400 танків, 700 бронемашин, 500 гармат. З цього числа нам доставлено біля 30%, притому із затримкою в середньому на 6 місяців від планованих термінів. Навіть якби йшлося не про війну, жодний проєкт не може бути вповні реалізований при забезпеченні ресурсами на третину від потреби, та із таким зсувом таймінгу.

Враховуючи сказане, результати нашої наступальної кампанії літа – осені 2023 слід сприймати не як поразку, а навпаки – як небачений успіх наших захисників та захисниць.

За таких стартових умов наша армія здобула набагато більше, аніж будь-хто міг прогнозувати, і аніж могла б добитись будь-яка інша армія. При тому головний здобуток цього наступального року – це співвідношення втрат: в два-три рази на нашу користь по особовому складу, і чи не в п’ятеро по техніці.

Але ж оцінюють зазвичай не по тому, що було можливим і що було зроблено, а по тому, які цілі намічались початково – а вони звісно ж не досягнуті, і не могли бути досягнутими з таким ресурсом

Втім, якщо про недопоставку «заліза» впродовж цього року не говорив хіба що дуже лінивий, в тіні недопоставлених «леопардів» та «абрамсів» приховалась інша причина нашого недовершеного наступу, про яку говорити для нас набагато менш зручно.

Впродовж останніх тижнів та місяців мені десятки разів довелося почути з різних ділянок фронту, включно із ключовими, різні варіації на кшталт «у нас вперше за війну нарешті насипали вдоста мін, ми розносимо ворожий опорнік, а на нього нікому зайти…», «у нас всіх снайперів, протитанкістів та мінометників переводять у піхоту, бо нема кому наступати…» тощо.

Трохи спрощуючи, можна сказати що допоки до нас доїхала хоча б якась значима кількість «заліза» та БК, за цей час у нас закінчились люди. І в цьому вже точно винні не Шольц і не Байден, та навіть не Залужний з Шапталою.

Це – наша з вами відповідальність, відповідальність тилу, який не поспішає виправляти тиловиків на фронт. І це те, що виправити також можемо і повинні виключно ми самі.

Але перш ніж докладно говорити про нашу недомобілізацію і що нам з нею робити, варто оцінити загальну картину, та чого загалом очікуємо ми та вороги у новій реальності, що склалась за підсумками року.

ДАЛІ БУДЕ

---
ЧАСТИНА 2. ПАБЄДА – 2025

► Показать

Стратегія наших ворогів стала набагато реалістичнішою з часів, коли вони щиро вірили що їдуть до нас на «спєцоперацію». Наразі вони навіть не сподіваються впродовж 2024 року на якісь нові територіальні здобутки, походи на Київ та Харків чи десанти під Одесою.

На наступний рік перед окупаційним контингентом поставлено досить скромну, і тому на жаль цілком реалістичну, задачу: «дєнь простоять да ночь продєржаться» (с). Програма максимум «другої армії світу» на весь наступний рік – утримати під контролем окуповані зараз території, та максимально перемелювати наші живу силу та техніку при наших спробах ці території звільнити. Це – все, але це на жаль цілком досяжна мета.

За цей самий час російська оборонна промисловість має набрати обертів, знайти дірки у санкційному режимі, які дозволять постачати всі відсутні зараз критично необхідні компоненти, та налагодити виробництво зброї та БК хоча б на такому рівні, щоб покривати всі поточні втрати воюючої армії (забігаючи трохи наперед – наразі росіянам до цієї задачі приблизно яко до неба рачки ).

За цей же час їхня мобілізаційна система має провести ще кілька хвиль мобілізації, які сумарно мають додати їм ще від півмільйона до мільйона мобіків. На відміну від планів по промисловості, це виглядає значно реалістичнішим, хоч як ми побачимо трохи далі, з цим теж є багато запитань.

А що ж далі? Далі вся російська воєнна стратегія базується на майже релігійній вірі у неминучість другого пришестя. Я маю на увазі друге пришестя, як вони його ніжно називають, «Трампушкі», до Білого Дому.

За путінським планом, після обрання Трампа (яке у РФ чомусь вважають абсолютно безальтернативним сценарієм) США одразу припинять постачання нам зброї та БК, що або одразу ж примушує нас капітулювати, або ж якщо ми виявимось впертими, дозволить РФ нарешті перейти від оборони до наступу, і впродовж 2025 року нарешті нас остаточно додавити.

От тоді знову марші на Київ, одеські десанти та все інше, що обламалось у 2022му. Тільки от ворогів вже стільки, як зараз, а не скільки було тоді, а ми втомлені, виснажені, з розбомбленим тилом та без постачання БК.

Стратегія дуже нехитра, та зав’язана на декілька невідомих, з яких чомусь розглядається лише найбільш виграшний для росіян варіант. Але це не означає, що вона зовсім не має шансу на успіх. На жаль має – якщо тільки ми це дозволимо.

Я спеціально не розбиратиму позитивні для нас варіанти – і що Трампа не оберуть, і що навіть обраний він продовжить нам допомагати, і що на той час роль Штатів перейде до Європи. Це все може бути, а може і не бути, і від нас це не залежить. На мою думку, з усього що від нас не залежить, ми маємо завжди обирати найгірший для нас варіант, і готуватись саме до нього. Тоді якщо він реалізується, ми виживемо, бо будемо готові, якщо ж все піде по більш сприятливому сценарію, нам просто буде трохи легше.

Трампушка цілком може тріумфально повернутись до Білого Дому, і цілком може перекрити нам постачання у 2025 році. В Європі ж те саме синхронно зробить трійця Орбан – Фіцо – Вільдерс. Все це зовсім не так гарантовано, як собі намріяли у Кремлі. Але цілком можливо, і навіть досить ймовірно.

Але ж це станеться не раніше 2025го року. Ми маємо цілий рік на підготовку до такого сценарію. Це не багато, але і не мало. Як у тому старому анекдоті про анонсований всесвітній потоп та старого мудрого равина, «у нас є цілий тиждень щоб навчитися дихати під водою»
На мою думку, якщо ми не профукаємо 2024, як значною мірою профукали 2023, ми цілком здатні підійти до 2025 в зовсім іншому стані ніж наразі. В стані, в якому допомога від союзників буде нам звісно дуже корисною, але не аж так критично необхідною та незамінною. Стати самодостатніми та здатними самостійно забезпечувати свої потреби у довготривалій війні – саме це на мою думку має стати нашим спільним надзавданням на 2024 рік.

Я впевнений, що ми на це здатні, і маємо для цього всі необхідні ресурси – сировинні, технологічні, фінансові, та головне – людський капітал. Слід просто вже зараз поставити собі саме це завдання, і сконцентрувати всі сили суспільства та держави для його виконання. Якщо ми це зробимо, російський план «пабєди – 2025» накриється так само, як накрився план СВО.

Далі поговоримо про те, як саме нам цього добитись, але для початку варто трохи зупинитись на інформаційному супроводі нинішнього російського плану.

РАНКОМ ПРОДОВЖИМО

[djay]

Не уверен, что именно в єту тему, но пока что сюда :)

...
Давно відомі цифри забезпечення нашої наступальної кампанії бронетехнікою та артою. У статті Залужного та Забродського від грудня минулого року названий запитуваний нами ресурс – від 300 до 400 танків, 700 бронемашин, 500 гармат.

З цього числа нам доставлено біля 30%, притому із затримкою в середньому на 6 місяців від планованих термінів

...

А может и в эту, или в ту, где ты браво так, год назад трындел (вместе с Вэлом) про "Зеля ноет за оружие", и "а там все схвачено и все будет!".
Это вы тут маркерами страдаете - поищи, где, и туда размещай. Или туда, где ты пороховангования развешивал - как война закончится до нового года. 2023. Тоже будет весьма выпукло смотреться.

Как раз вас обоих носом натыкать - сколько "всего будет" нам дали от того, что нужно было для наступления. Шоб и, как бы, дать, и не очень много...

А то напиши, как тот дол***б - "Зеленский во всем виноват". "И сразу наступает хорошая погода..." Когда дадут горшок без меда. (с)

[Николай]

Ложь была огромная при культивировании ненависти к русскому народу. Тупая ложь и шапкозакидательство, что мы легко наваляем русским тупым и рабам.
Я даже перестал смотреть все украинские каналы Ютьюба, мозг выворачивало от одних только названий. Всё, уже Крым взят, мост навечно уничтожен, все самолёты в Энгельске разбиты и тому подобное. Хотя внутри ролика тот же Свитан говорил реальные вещи, но людям вешали смердящую лапшу - такова вина украинской власти, всем руководящей. Многие эксперты проявляли чудовищную некомпетентность и прогнозировали хотелки без осмысления реальной обстановки, кроме победных реляций. Очень охотно подхватывали все фэйки от "тупых орков" и частыми гостями всех украинских СМИ были сливные бачки ФСБ, подыгрывали ИПСО противника. Например, Соловей и генерал СВР, а ещё Жидков, Илларионов и другие.
Нет стратегического мышления у Зеленского, а оппозиция загнала себя в угол. Всё в духе тупой овцы - поддерживать все преступные действия президента, подавлять возникающие разногласия и во всём молиться на Зеленского - нельзя критиковать, нельзя даже спросить объяснения "зачем и почему" во время войны.
Уже писал, что культивирование злобы, насаждение ненависти в души миллионам не может быть правильным или целью высших сил, спланировавших/допустивших эту войну.
Перемена эпох и война, развязанная Путиным, имеет глобальное значение, как для мира, так и для каждой души. С кем каждая страна, какую сторону выберет душа человеческая - добро или зло. У вас же в Украине стали насаждать ненависть к русским вообще без разницы скопом ко всему русскому. представляю, как там Махатмы будут помогать стране, властям и народу возвеличивать зло в душах на ментальном плане. Вся пропаганда и власть, в первую очередь, в Украине виновата в провале победы и больших потерях на данном этапе.

[Вэл]

Ложь была огромная при культивировании ненависти к русскому народу. Тупая ложь и шапкозакидательство, что мы легко наваляем русским тупым и рабам.

нет.

:-)

простым украинцам ("невежественным массам") было глубоко безразлично что и как там на россии. было безразлично до того момента, когда случился 14 год: оккупация Крыма и полуоккупация донбасса. для украинцев ("невежественных масс") это был как выстрел в спину. предательский. никто не ожидал. с тех пор культивировать ненависть не было никакой необходимости. ненависть стала естественной реакцией на очевидную дикость и варварство казалось бы вполне культурного и относительно миролюбивого дружелюбного к украине соседнего народа ( таких же "невежественных масс"). то что казалось ("невежественному народу"), оказалось глубочайшим заблуждением.

от заблуждения избавились. и правильно говорить не о ненависти к россиянам, а о презрении. ненависть ослепляет, а презрение - результат просветления.

:-)

===============

дополнение.

почему я сделал акцент на "невежественных массах".

перечитал статью Блаватской "Гений", которую я поместил в теме "Природа психоментальности индивида и масс ...", где она несколько раз делает акцент на "интуитивной особенности/способности простого народа", который в своей простоте единственный может распознать Гения в то время, как интеллектуальная элита будет над любой такой мыслью смеяться и отрицать.

теперешний российский народ распознал такого политического гения в лице Путина.

а украинский народ такого политического Гения у себя до сих пор не нашёл. до сих пор ищет. все и всякий новый претендент ему не нравится после 4-х лет каденции.

какой из этих народов мудрее в своей "невежественной простоте"?

:-)

[Николай]

простым украинцам ("невежественным массам") было глубоко безразлично что и как там на россии. было безразлично до того момента, когда случился 14 год: оккупация Крыма и полуоккупация донбасса. для украинцев ("невежественных масс") это был как выстрел в спину. предательский. никто не ожидал. с тех пор культивировать ненависть не было никакой необходимости. ненависть стала естественной реакцией на очевидную дикость и варварство казалось бы вполне культурного и относительно миролюбивого дружелюбного к украине соседнего народа ( таких же "невежественных масс"). то что казалось ("невежественному народу"), оказалось глубочайшим заблуждением.

от заблуждения избавились. и правильно говорить не о ненависти к россиянам, а о презрении. ненависть ослепляет, а презрение - результат просветления.

:-)

===============

дополнение.

почему я сделал акцент на "невежественных массах".

перечитал статью Блаватской "Гений", которую я поместил в теме "Природа психоментальности индивида и масс ...", где она несколько раз делает акцент на "интуитивной особенности/способности простого народа", который в своей простоте единственный может распознать Гения в то время, как интеллектуальная элита будет над любой такой мыслью смеяться и отрицать. [1]

теперешний российский народ распознал такого политического гения в лице Путина. [2]

а украинский народ такого политического Гения у себя до сих пор не нашёл. до сих пор ищет. все и всякий новый претендент ему не нравится после 4-х лет каденции. [3]

какой из этих народов мудрее в своей "невежественной простоте"?

:-)

[1] - «Все открытые истины должны быть частью одной Абсолютной Истины и прибавляться к общей сумме наших познаний. Всегда будет много людей, которые ищут части Истины, и тех, которые стараются облегчить человеческие страдания. Все они делают великую и предначертанную им работу, которую никто из настоящих теософов не должен игнорировать. Долг последних также заключается в том, чтобы при возможности самим предпринимать подобные усилия, ибо теософия мертва, если она не обращена к жизни.
 Каждая область науки — маленькая копия этого вселенского яйца. Законы, управляющие целым, управляют также и каждой его частью. Поскольку человек представляет собой уменьшенную копию Вселенной — микрокосм, он подчиняется тем же законам, что правят большим миром.
 Поскольку разум человека в состоянии бодрости является приемником, он должен быть очищен от чувственного восприятия и наиболее правильный путь достижения этого лежит в сочетании философии с высочайшими внешними и внутренними добродетелями.

Ученик. Какой психический склад и стремления служат лучшей защитой в таком случае, или, другими словами, что может помочь разуму в его поисках отвергать ошибочные суждения и не позволять им проникать в сознание?
Мудрец. Бескорыстие, альтруизм в теории и на практике, желание исполнять волю Высшего Я, которое является «Небесным Отцом», преданность человеческой расе. Кроме того - дисциплина, правильный образ мыслей и хорошее образование.

Ученик. Значит, необразованный человек находится в худших условиях?
Мудрец. Не обязательно. Довольно часто высокообразованные люди настолько замыкаются в одной системе, что отрицают практически все представления, не соответствующее их предвзятому мнению. Несведущий, но искренний человек иногда может познать истину, но не в состоянии выразить ее.
Невежественные массы хранят в своем сознании всеобщую истину о Природе, но ограничены в способах ее выражения. Большинство научных открытий было сделано учеными именно таким подсознательным, телепатическим способом. Эти знания приходили к образованным умам от темных и, так называемых, невежественных людей и затем открыватель становился знаменитым, благодаря своей способности выразить и найти способ изложения того, что он узнал.»
Блаватская Е.П. «Беседы об оккультизме»

[2] - Жуткое невежество. Путин навязан высшими силами, как был навязан Ленин и коммунизм. В РФ-ии давно нет выборов, они кончились ещё на втором его сроке. И уже в следующих Чечня официально проголосовала за Путина 146 % голосов от населения региона. Нет ничего более далёкого от реальности, чем это твоё утверждение. Особенно сейчас.
[3] - тоже не поддерживаю. Зеленский тоже был подобран и искусно навязан Украине вместе с бандой Ермака - агентами ФСБ. Любой другой президент предотвратил бы войну и для того было масса возможностей. Простые организационные мероприятия типа строительства защитной линии сразу бы напугали и оттолкнули Путина от желания взять Киев за три дня. Только Зеленский обеспечил все мыслимые и немыслимые условия для успеха гениальной операции. Например, генерал Кривонос случайно оказался на аэродроме Жуляны, взял на себя командование разбросанными отрядами и принял организационные усилия - всё! Дивизия ВДВ из Пскова даже не пыталась высаживаться. Не будь Кривоноса, то уж точно эта дивизия с приданной ей бронетехникой взяла бы Киев.
Что сделал Зеленский с Кривоносом? Отдал под суд.
Весь путинский план был замыслен на основе глубочайшего проникновения агентов ФСБ во все решающие структуры Украины. Особенно СБУ. Скорее всего, с ГУР вышла неувязка и только Зеленский сделал утечку об операции против Вагнера.

Сейчас ситуация опять патовая для Украины, как год назад. Зеленский руками Безмозглой выводит противоречия наружу, угрожает Залужному только из мести и страха перед его будущей победы на выборах. По сути, ваш президент настолько туп и безграмотен, кроме жажды денег, власти и славы, что даже проигрывает в сравнении с Путиным, Сталиным и другими уродцами рода человеческого. Те хоть советовались с генералами, собирали Ставку, коллективно, сообща ставили вопросы, выясняли трудности решений и вырабатывали планы успешного решения. Этот же пародия от шоу-бизнеса и вообще грязь, лишённая совести и морали, как почти все актёры, клоуны и продюсеры.
Перед войной скрыл от генералов и высшего руководства Украины все предостережения США, а потом, когда те уже в прессе обнародовали планы Путина, даже не поинтересовался мнением всех и пальцем не пошевелил, чтобы хоть чуть-чуть подготовить страну и армию к отражению и защите рубежей Украины.
Нет вины украинцев, когда за дело берутся высшие мастера, о которых писал Махатма. Карма и глобальность - те необходимости, что заставили подобрать вам Зе, а нам навязали фашиста пу.

[djay]

Любой другой президент предотвратил бы войну и для того было масса возможностей. Простые организационные мероприятия типа строительства защитной линии сразу бы напугали и оттолкнули Путина от желания взять Киев за три дня.

Идиот. Классический.

[rodnoy]

ЧАСТИНА 1. Що пішло не так, чому низка оптимістичних прогнозів та очікувань не справдились цього року?

► Показать

В першу чергу тривалий час як ми, так і наші союзники докорінно невірно оцінювали стан російського суспільства, і через це невірно прогнозували дії ворога. Якщо дуже коротко, ми уявляли наших опонентів значно людиноподібнішими, аніж вони виявились насправді.
Від першого дня війни ми виходили із припущення, що існує певна кількість цинкових трун, які прибудуть до рашки і викличуть там щось.
Що саме ніхто толком не уявляв, точніше уявляли що завгодно від «руцкомайдану», бунтів солдатських мамочок, спалених військкоматів та інших реакцій, які неодмінно сталась би у хоч трохи більш нормальній країні внаслідок відправки сотень тисяч людей на нікому не потрібну загарбницьку війну, до просто організаційних рішень ворожого генштабу, який після певної межі допустимих втрат визнав би подальше продовження війни занадто витратним та почав перемовини про виведення військ.

У нас були підстави для таких сподівань: «совок» втратив у Афгані 15 тисяч бійців за 10 років, і був змушений звідти забратись, Росія втратила в першій Чеченській половину від цього числа за 2 роки, і змушена була визнати поразку. Наразі за найскромнішими оцінками нами знищено 150 тисяч окупантів, тобто вдесятеро більше аніж за десятиліття Афганської війни, або ж вдвадцятеро більше ніж у Чечні – і нічого

Солдатські мамочки замість протестів стають у черги за «Ладой-Каліной», кілька відчайдухів дійсно спалили військкомати та отримали величезні терміни у Гулазі, натомість всім іншим, хто потенційно міг би протестувати, дали можливість в часі мобілізації виїхати за кордон. Залишилась покірна бидломаса, яка слухняно йде на фронт, і її запас виглядає умовно нескінченним.

Путінська рашка пройшла чималий шлях, і деградувала порівняно із пізнім «совком» та ранньою РФ. Напевно тут слід проводити паралелі із нацистським Рейхом, де мобілізація продовжувалась майже безпроблемно ледь не до дня падіння Рейхстагу. І слабкі місця нашого ворога слід шукати не так у втраті живої сили, на яку цей ворог згодний у неймовірних масштабах, давно призабутих цивілізованим людством (що звісно не означає що не слід знищувати рівно стільки окупантів, скільки ми лише спроможемося ), а у тих ресурсах та ланках, які для РФ є дефіцитнішими та ціннішими за «гарматне м'ясо».

Наші західні союзники також весь цей час невірно моделювали (і на жаль схоже що досі продовжують) логіку ухвалення рішень у РФ. Якщо ми переоцінювали людиноподібність населення РФ, та відповідно його чутливість до людських втрат, то Захід крім того що поділяв з нами цю ілюзію, також весь час наділяв очільників рашкостану притаманним західним людям раціональним цілепокладанням та прагматизмом.
Ключова ідея наших західних партнерів відпочатку формулювалась як «зробити ціну війни задорогою для Пу», що передбачає наявність «максимальної прийнятної ціни», після сплати якої авантюра визнається «невигідною», і починається пошук шляхів виходу із «незручної ситуації».

Виходячи з цієї хибної логіки, поєднаної із ще більш хибним страхом «ескалації», Захід весь час війни дуже обережно дозував надання нам зброї та техніки, цілком свідомо не сприяючи швидкому та повному розгрому окупаційного війська, натомість задовольняючи наші потреби для оборонної війни та для виснаження армії РФ – виснаження, яке за розрахунком союзників вже давно мало привести Кремль до пошуку прийнятного виходу з програшної ситуації.

При цьому Кремлю збирались дати можливість максимально «зберегти обличчя», «не заганяли його в куток» тощо – що у РФ було сприйнято не як раціональність та прагматизм, а як слабкість противника, і успішно використано.

Кремль діє по-своєму не менш логічно та прагматично, аніж Захід, тільки ця логіка відмінна по самій своїй суті. В логіці РФ нема поняття «прийнятної чи неприйнятної ціни», там в основу покладено бінарну логіку «пан або пропав».

Перемога в цій війні визнана у Кремлі (і не важливо, визнана вірно чи помилково) єдиною умовою, при якій чинний режим у РФ зберігає свою владу, а відповідно після вчинених злочинів – свої життя та свободу. Поразка у війні, навіть завуальована під «компроміс», визнана точкою неповернення, після якої режим приречений. А раз так – прийнятною є будь-яка ціна перемоги, і вся західна раціональна конструкція, базована на «збільшенні ціни», не варта нічого.

Кремль пішов ва-банк, підняв ставки до екзистенційного «все або нічого», і нам не лишається нічого іншого як так само керуватись цією логікою.

З суто військової сторони, на заваді хорошим сценаріям стало недостатнє ресурсне забезпечення нашої наступальної кампанії, а ще більшою мірою – несинхронність надходження різних ресурсів.

В першу чергу ворогам дали достатньо часу для проведення великої мобілізації, та ще більше часу на облаштування небаченої з часів світових війн лінії укріплень. 450 тисяч «мобіків» + 9 місяців на спокійне облаштування лінії Суровікіна = 6 тисяч км фортифікації та небачена щільність окупантів на кожний кілометр. Чи можна було не дати цього часу – питання тепер вже суто теоретичне.

Час – взагалі один з головних ресурсів на будь-який війні. І через повільність ухвалення рішень у демократичних суспільствах саме цього ресурсу нашим ворогам регулярно вистачає із надлишком.

Давно відомі цифри забезпечення нашої наступальної кампанії бронетехнікою та артою. У статті Залужного та Забродського від грудня минулого року названий запитуваний нами ресурс – від 300 до 400 танків, 700 бронемашин, 500 гармат. З цього числа нам доставлено біля 30%, притому із затримкою в середньому на 6 місяців від планованих термінів. Навіть якби йшлося не про війну, жодний проєкт не може бути вповні реалізований при забезпеченні ресурсами на третину від потреби, та із таким зсувом таймінгу.

Враховуючи сказане, результати нашої наступальної кампанії літа – осені 2023 слід сприймати не як поразку, а навпаки – як небачений успіх наших захисників та захисниць.

За таких стартових умов наша армія здобула набагато більше, аніж будь-хто міг прогнозувати, і аніж могла б добитись будь-яка інша армія. При тому головний здобуток цього наступального року – це співвідношення втрат: в два-три рази на нашу користь по особовому складу, і чи не в п’ятеро по техніці.

Але ж оцінюють зазвичай не по тому, що було можливим і що було зроблено, а по тому, які цілі намічались початково – а вони звісно ж не досягнуті, і не могли бути досягнутими з таким ресурсом

Втім, якщо про недопоставку «заліза» впродовж цього року не говорив хіба що дуже лінивий, в тіні недопоставлених «леопардів» та «абрамсів» приховалась інша причина нашого недовершеного наступу, про яку говорити для нас набагато менш зручно.

Впродовж останніх тижнів та місяців мені десятки разів довелося почути з різних ділянок фронту, включно із ключовими, різні варіації на кшталт «у нас вперше за війну нарешті насипали вдоста мін, ми розносимо ворожий опорнік, а на нього нікому зайти…», «у нас всіх снайперів, протитанкістів та мінометників переводять у піхоту, бо нема кому наступати…» тощо.

Трохи спрощуючи, можна сказати що допоки до нас доїхала хоча б якась значима кількість «заліза» та БК, за цей час у нас закінчились люди. І в цьому вже точно винні не Шольц і не Байден, та навіть не Залужний з Шапталою.

Це – наша з вами відповідальність, відповідальність тилу, який не поспішає виправляти тиловиків на фронт. І це те, що виправити також можемо і повинні виключно ми самі.

Але перш ніж докладно говорити про нашу недомобілізацію і що нам з нею робити, варто оцінити загальну картину, та чого загалом очікуємо ми та вороги у новій реальності, що склалась за підсумками року.

ДАЛІ БУДЕ

---
ЧАСТИНА 2. ПАБЄДА – 2025

► Показать

Стратегія наших ворогів стала набагато реалістичнішою з часів, коли вони щиро вірили що їдуть до нас на «спєцоперацію». Наразі вони навіть не сподіваються впродовж 2024 року на якісь нові територіальні здобутки, походи на Київ та Харків чи десанти під Одесою.

На наступний рік перед окупаційним контингентом поставлено досить скромну, і тому на жаль цілком реалістичну, задачу: «дєнь простоять да ночь продєржаться» (с). Програма максимум «другої армії світу» на весь наступний рік – утримати під контролем окуповані зараз території, та максимально перемелювати наші живу силу та техніку при наших спробах ці території звільнити. Це – все, але це на жаль цілком досяжна мета.

За цей самий час російська оборонна промисловість має набрати обертів, знайти дірки у санкційному режимі, які дозволять постачати всі відсутні зараз критично необхідні компоненти, та налагодити виробництво зброї та БК хоча б на такому рівні, щоб покривати всі поточні втрати воюючої армії (забігаючи трохи наперед – наразі росіянам до цієї задачі приблизно яко до неба рачки ).

За цей же час їхня мобілізаційна система має провести ще кілька хвиль мобілізації, які сумарно мають додати їм ще від півмільйона до мільйона мобіків. На відміну від планів по промисловості, це виглядає значно реалістичнішим, хоч як ми побачимо трохи далі, з цим теж є багато запитань.

А що ж далі? Далі вся російська воєнна стратегія базується на майже релігійній вірі у неминучість другого пришестя. Я маю на увазі друге пришестя, як вони його ніжно називають, «Трампушкі», до Білого Дому.

За путінським планом, після обрання Трампа (яке у РФ чомусь вважають абсолютно безальтернативним сценарієм) США одразу припинять постачання нам зброї та БК, що або одразу ж примушує нас капітулювати, або ж якщо ми виявимось впертими, дозволить РФ нарешті перейти від оборони до наступу, і впродовж 2025 року нарешті нас остаточно додавити.

От тоді знову марші на Київ, одеські десанти та все інше, що обламалось у 2022му. Тільки от ворогів вже стільки, як зараз, а не скільки було тоді, а ми втомлені, виснажені, з розбомбленим тилом та без постачання БК.

Стратегія дуже нехитра, та зав’язана на декілька невідомих, з яких чомусь розглядається лише найбільш виграшний для росіян варіант. Але це не означає, що вона зовсім не має шансу на успіх. На жаль має – якщо тільки ми це дозволимо.

Я спеціально не розбиратиму позитивні для нас варіанти – і що Трампа не оберуть, і що навіть обраний він продовжить нам допомагати, і що на той час роль Штатів перейде до Європи. Це все може бути, а може і не бути, і від нас це не залежить. На мою думку, з усього що від нас не залежить, ми маємо завжди обирати найгірший для нас варіант, і готуватись саме до нього. Тоді якщо він реалізується, ми виживемо, бо будемо готові, якщо ж все піде по більш сприятливому сценарію, нам просто буде трохи легше.

Трампушка цілком може тріумфально повернутись до Білого Дому, і цілком може перекрити нам постачання у 2025 році. В Європі ж те саме синхронно зробить трійця Орбан – Фіцо – Вільдерс. Все це зовсім не так гарантовано, як собі намріяли у Кремлі. Але цілком можливо, і навіть досить ймовірно.

Але ж це станеться не раніше 2025го року. Ми маємо цілий рік на підготовку до такого сценарію. Це не багато, але і не мало. Як у тому старому анекдоті про анонсований всесвітній потоп та старого мудрого равина, «у нас є цілий тиждень щоб навчитися дихати під водою»
На мою думку, якщо ми не профукаємо 2024, як значною мірою профукали 2023, ми цілком здатні підійти до 2025 в зовсім іншому стані ніж наразі. В стані, в якому допомога від союзників буде нам звісно дуже корисною, але не аж так критично необхідною та незамінною. Стати самодостатніми та здатними самостійно забезпечувати свої потреби у довготривалій війні – саме це на мою думку має стати нашим спільним надзавданням на 2024 рік.

Я впевнений, що ми на це здатні, і маємо для цього всі необхідні ресурси – сировинні, технологічні, фінансові, та головне – людський капітал. Слід просто вже зараз поставити собі саме це завдання, і сконцентрувати всі сили суспільства та держави для його виконання. Якщо ми це зробимо, російський план «пабєди – 2025» накриється так само, як накрився план СВО.

Далі поговоримо про те, як саме нам цього добитись, але для початку варто трохи зупинитись на інформаційному супроводі нинішнього російського плану.

РАНКОМ ПРОДОВЖИМО

(FYI) Все 4 части опубликовали на "Тверезий погляд. Перемога над зрадою":
1. Третє дихання. Частина І
2-3. Третє дихання. Частини ІІ та ІІІ
4. Третє дихання. Частина IV

[Николай]

Трагедией для Украины и поражением на левом берегу оборачивается вмешательство Зеленского в военные дела. Да ещё и о готовящейся высадке сообщили врагу.

«Я вырвался из ада». Украинский военный рассказал Би-би-си о боях за плацдарм на левом берегу Днепра

«Один из украинских военнослужащих, фронтовик, принимающий участие в боях, рассказал Би-би-си о том, как солдаты ВСУ пытаются удерживать плацдарм на левом берегу Днепра, несмотря на преимущество российской армии в огневой мощи и живой силе.

Несколько сотен украинских военных уже несколько недель сражаются на участке левобережья в районе села Крынки в Херсонской области. Они сумели взять его под контроль в ходе контрнаступления, которое ВСУ начали полгода назад.

Наш собеседник — один из тех, кто воюет в районе Крынок под постоянным огнем российской армии. Мы не называем его имя.

Военный, который отправлял нам текстовые сообщения через мессенджер, рассказывает про то, как взрываются украинские лодки с солдатами, когда в них попадают российские снаряды, про нехватку выучки у поступающего на фронт пополнения и про чувство брошенности командованием, которое испытывают украинские военные.

Его слова свидетельствуют о напряжении, нарастающем по мере того, как российское вторжение в Украину приближается к своему второму году.
Представители украинской армии заявили Би-би-си, что по соображениям безопасности не комментируют ситуацию в районе, о котором идет речь.

Вся передовая под постоянным огнем россиян. У меня на глазах затонули лодки с моими побратимами, остались навсегда в Днепре.
Мы с собой берем на тот берег всё: генераторы, топливо, еду. Для того чтобы держать плацдарм, нужно всё и много, но снабжение сюда не было спланировано.
Мы думали, что после того как зайдем, враги убегут и дальше мы будем спокойно переправлять все необходимое, но так не произошло.
Когда мы переправились на тот берег, враг нас ждал. Россияне, которых нам удалось захватить, говорили, что о нашей высадке их предупредили заранее, так что враг знал, куда стрелять. Летело по нам все, что можно: накрывали из артиллерии, минометов, огнеметов. Я думал, что никогда оттуда не выберусь.

Однако несколько сотен украинских морских пехотинцев сумели окопаться в этом районе  — частично в этом им помогла артиллерия ВСУ, расположенная на более высоком правом берегу Днепра.
Река разделяет оккупированные Россией и подконтрольные Украине части юга Херсонской области.
Президент Украины Владимир Зеленский говорил о хороших перспективах этого наступления, называя его началом чего-то большего.
В своей воскресной сводке Генеральный штаб ВСУ сообщил, что украинцы удерживают занятые позиции на левом берегу Днепра и наносят «огневые удары по тылу врага».
Однако рассказ нашего собеседника свидетельствует о том, что правительство Украины и ее генералы по-разному оценивают ситуацию на войне.
Главнокомандующий ВСУ Валерий Залужный в ноябре сказал в интервью журналу Economist: «Так же, как во время Первой мировой войны, мы достигли уровня технологий, который заводит нас в тупиковую ситуацию. Глубокого и красивого прорыва, вероятнее всего, не будет».
В офисе президента Зеленского тогда быстро раскритиковали заявления генерала Залужного и заявили, что патовой ситуации на поле боя нет.

Мы все время сидели под обстрелом. Все дороги и пути заминированы. Россияне не могут все контролировать и мы этим пользуемся. Но их дроны висят в воздухе постоянно, они готовы стрелять постоянно, готовы стрелять сразу же, как только увидят передвижение.
Снабжение было [нашим] самым слабым звеном. Россияне за этим следили, и становилось все труднее.
Особенно не хватало воды, хотя что-то переправляли на лодке или дронами.
Мы сами дозакупали генераторы, зарядные банки, теплую одежду. Сейчас наступают холода, и будет только хуже. А поскольку реальная ситуация тут замалчивается, то никто ничего менять не будет.
Никто своих целей не знает. Много кто считает, что командование нас просто бросило. Ребята считают, что в наших высадках [на левом берегу] политического значения было больше, чем военного. Но мы просто делали свою работу и не углублялись в стратегию.

Нет сомнений — новый плацдарм ВСУ заставил россиян передислоцировать часть войск с других частей фронта, в том числе с хорошо укрепленных оборонительных позиций в Запорожской области, где Киев надеялся на более быстрый прорыв.
Недавно Русская служба Би-би-си поговорила с некоторыми российскими военными, которые защищают левый берег Днепра в районе Крынок. Они говорили, что отправляться в этот район — это «самоубийство», рассказывали о больших потерях и о том, что не могут вытеснить украинцев.
• «Это самоубийство — туда двигаться». Что российские военные говорят о плацдарме ВСУ на левом берегу Днепра

Тем временем украинские военные говорят, что пытаются нарушить российские линии снабжения и заставить отступить от реки, чтобы защитить гражданское население от обстрелов.
Все это означает, что под интенсивным огнем — как российские, так и украинские военные.


В основном все потери у нас были из-за ошибок: не туда полез, не там вылез, плохо спрятался. Если кто-то затупил, то прилетает сразу из всего.
Но спасибо нашим медикам: если раненый до них доехал, то спасут. Они у нас вообще боги, титаны. Но мы не можем вывезти погибших. Это очень опасно.
Очень много потерь сейчас наносят врагу наши дроны и артиллерия. Пленных брали один раз, но куда их потом деть, если нам своих переправлять нет возможности?

Так же, как и на других участках фронта, эта операция переросла в войну на износ. Россия отправляет на фронт новые силы, привлекая в армию помилованных заключенных и мобилизованных, а Украина с большим трудом находит военнослужащих, в которых так нуждается.
Недавнее расследование Би-би-си установило, что с начала полномасштабного российского вторжения из Украины бежали около 20 тыс. мужчин, которые таким образом пытались скрыться от призыва.
• Вплавь через реку и «белый билет»: как некоторые украинцы бегут от призыва в армию

Тут должны были высаживаться несколько бригад, а не роты. Людей не хватает.
Люди нужны, но обученные, а не те, кто сейчас. Есть такие, кто прошли обучение в течение [всего] нескольких недель и успели только несколько раз пострелять. Это просто кошмар. Еще год назад я бы не стал такого говорить, но сейчас, извините, уже край.
Все, кто хотел прийти на войну добровольцем, уже давно пришли. Никакими деньгами уже не заманишь. Сейчас к нам идут те, кто не успел убежать от военкомата.
Вы будете смеяться, но среди морпехов есть ребята, которые не умеют плавать.


Село Крынки превращено в руины.
Повторить прошлогодний сценарий, когда был освобожден Херсон и большие районы Харьковской области, пока не удалось. Вместо этого украинские приобретения ограничиваются небольшими участками опустошенной и покинутой земли.
Это делает все труднее задачу президента Зеленского, который пытается заручиться долгосрочной политической поддержкой Запада.
Но несмотря ни на что, наш собеседник, солдат украинской армии, скоро снова отправится в бой.

При мне в одного из моих побратимов попала мина, меня контузило, а от него осталась только каска.
Можно сказать, что я вырвался из ада. Хотя те, кто нас менял, попали в еще больший ад.
Скоро я снова должен идти на левый берег.»

Сестра Джай с ожесточением и яростью защищает Зеленского, без стеснения употребляя крепкие слов и ругань и обвиняя нас, говорящих правду, в стремлении расколоть Зеленского и Залужного. Вот те на, лишённая приличий и остатков разума, дивчина! Вскрывается всё больше фактов длящейся давно войны Зеленского против Залужного.