Kostiantyn Korsun
2 год
·
А шо якщо ні?
Якщо голосів на “відкат відкату” 31 липня все ж не вистачить? А вірогідність цього дуже висока. Навіть якщо продемонструють бажання проголосувати, але на табло буде “не шмогла”.
От шо тоді?
Так, біля театру буде ще більше людей, буде ще більше картонок, зі ще більш креативними написами. З акцентованими політичними вимогами “Зелю – геть!”, а не всяке розпливчасте про футбол чи цінності. Адже правління тупого корупційного режиму на чолі з Нетряпкою і є причиною більшості проблем України.
Захід також буде тиснути несамовито, по-дорослому. Будуть погрожувати показати крипто-гаманці та реєстраційні дані з офшорів на ультра-дорогу нерухомість.
НАБУ буде погрожувати оприлюднити записи з квартири Міндіча. А це само по собі буде атомною бомбою під кріслом Нелоха.
Власне, усе це вже змусило психованого наполеончика “включити задню”, втративши у очах своєї банди таке потужне й незламне обличчя.
Але шо буде якщо попри його величезну мотивацію “повернути все як було” – він цього просто фізично не зможе зробити? Які подальші сценарії?
Найпростіше – тупо втекти з країни. Як його кум Чернишов – виїхати на якусь термінову “офіційну зустріч” (як було колись в Омані) – але поспішати повертатися. Раптом “захворіти”, наприклад. Або важлива конференція з орнітології. А ви там давайте якось самі вирішуйте політичну кризу в Україні, без мене. Я - легітимний.
Що будемо робити, є якийсь план Б? Картонки вже не допоможуть, країні терміново знадобиться некратонний лідер. Валерію Федорович, Ви там як, слідкуєте за подіями?
Або інший варіант. Психопатичність вкупі з роздутим его та інформаційною ізоляцією можуть призвести до зворотної реакції – “закусити удила”: віддати наказ на силовий розгін акцій протесту, тикати факи Заходу, а “плівки НАБУ” завчасно назвати “фейками”. Тобто шлях росії/януковича. Звісно, театральна діяльність одразу різко розшириться, переміститься ще у кілька міст та місць, значно ближче до Ради та Офісу, на допомогу молоді прийдуть дорослі, але в їхніх руках може з’явитися щось твердіше за картон.
Це найменш вигідний для країни варіант, оскільки призведе до конфлікту між громадянами Україні і цим неодмінно скористається ВВХ. Чим і як скоро такий варіант закінчиться – неможливо спрогнозувати наразі, хотілося б сподіватися на мінімальні втрати. Але для Зе-банди це буде найболючиший шлях падіння, з жорсткими та, вірогідно, летальними наслідками.
Найбільш вірогідний варіант – “відтягувати свій кінець”, як кажуть досвідчені гравці на роялях. Тобто проголосувати закон 31 липня, звісно, не зможуть, але бородате непорозуміння буде хрипато божитися “Все буде пізніше, треба просто трошки почекати”. Сподіваючись, що протести якось потихеньку самі собою розсосуться. Натомість вони ставатимуть все більше, і площа біля театру усіх не вмістить – хоча вона не вміщала вже 23 липня. І може так статися, що блок-пости біля Ради, навколо Кабміну та вулиці Банкової раптом вирішать само-ліквідуватися, усвідомивши марність свого існування внаслідок екзистенційної кризи. Силовики, не маючи команди стріляти - тупо порозбігаються, а сам Офіс раптом таки стане картковими. За пару днів Навеличнішого Лідера Сучасності спіймають десь біля кордону з Придністров’ям у жіночій сукні – але питання наявності керівника виконавчої влади та національного лідера знов актуалізується. Так, Валерію Федоровичу? Гарна фотка, до речі.
Можливі й інші варіанти також. Наприклад, офіційне зречення престолу. Найменш болючий для всіх варіант, але теж слабо прогнозований: а шо далі? Передати повноваження безвольному зе-посіпаці Стефанчуку? Ну таке собі. А як бути зі складом цієї Ради? А з Кабміном? З виконавчою владою в областях? Хто буде та за якими принципами формувати Уряд національної єдності? Сподіваюся, Захід та українська політична опозиція якось це прорахували і хоча б приблизно уявляють як воно може бути.
Але в усіх варіантах владі безуглого кварталу приходить безмовний кінець. Максимум, що їм залишилося – кілька місяців. При цьому кожен день існування влади корумпантів – це підрив обороноздатності країни. А війна якось не хоче закінчуватися, щоб там Трамп не обіцяв (вкотре).
Тому якнайскоріше звільнити неефективних керівників і найняти ефективних – наша задача як відповідального суспільства. Питання лише яким чином це зробити найкраще і чи будуть “нові обличчя” суттєво ліпшими за поточні.
Але якось-то воно буде.
Ще ні разу не було, щоб не було ніяк.
У будь-якому разі – побачимося коло театру.
