об исторических ретроспективах...

Аватара пользователя
djay
Reactions:
Сообщения: 3104
Зарегистрирован: 16 мар 2022, 15:05

Re: об исторических ретроспективах...

Сообщение djay »

rodnoy писал(а): 16 авг 2025, 18:50
djay писал(а): 16 авг 2025, 18:26

Давай к Переяславской Раде. И скажи откровенно - это был равный союз? (1) И тогда сразу - откуда дальнейшие "обмэжэння". (2)

(1) опуская второстепенные детали, да, условно-равный
(2) я и не говорил "сразу" - и кто теперь фокусник? :)

Я же сказал следующее: "После 20-30-50-ти лет после Переяславской Рады" :)

Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав Гетьманщини, яку згодом неодноразово порушували, і врешті-решт широка автономія українських земель та Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

Ну, если уж так сильно придираться к деталям, пусть не 300 лет окупации, а 250, хотя уже во времена петра 1-го обещанная "независимость" Украины практически исчезла, особенно после поражения Мазепы.

Т.е. постепенно, ко времени петра 1-го, этот союз фактически перестал существовать, и Украина по факту стала колонией, несамостоятельной и т.п., т.е. окупированной территорией - зафиксировали? :)

Колонией - ближе к сути. А оккупированной - нет. Вообще не в тему.

Оккупация означает, что страна или ее часть была захвачена вооруженными силами другой страны.

Что будем фиксировать? :rolleyes:

И отдельная тема - те 120 лет, и закрепощение козаков. Не без помощи козацкой шляхты... Ты в курсе? Чи мне тут ликбез устраивать? :pleasantry:

Аватара пользователя
rodnoy
Reactions:
Сообщения: 1516
Зарегистрирован: 18 мар 2022, 05:24

Re: об исторических ретроспективах...

Сообщение rodnoy »

djay писал(а): 16 авг 2025, 19:42

Колонией - ближе к сути. А оккупированной - нет.

Вот и славненько - хоть так :)

Аватара пользователя
djay
Reactions:
Сообщения: 3104
Зарегистрирован: 16 мар 2022, 15:05

Re: об исторических ретроспективах...

Сообщение djay »

Изображение

Аватара пользователя
rodnoy
Reactions:
Сообщения: 1516
Зарегистрирован: 18 мар 2022, 05:24

Re: об исторических ретроспективах...

Сообщение rodnoy »

це теж до Дня Незалежності - багато імен, про які я дізнаюся тількі зараз... але better late than never :)

Radomyr Mokryk, ФБ писал(а):

Є історії, які не гріх повторювати.

Це було десь перед літом 2017 року, я з пригодами добирався маршрутками з Києва в Хотів. Вийшов на якомусь безлюдному острівці і намагався знайти потрібний мені номер будинку, бо якоїсь зрозумілої структури цього села під Києвом мені не вдавалося вловити. І я почав питатись в людей, які порались на городах.

«А, то ви до Лук’яненка?» - одразу реагували сусіди. Видно було, що в їхніх очах я одразу ставав соліднішим і трохи ширшим в плечах.

Я справді йшов до Левка Лук’яненка. Тоді я дописував диплом в празькому університеті про Українську гельсінську групу і намагався розібратися в цій історії українського правозахисту. Звичайно, це були трохи нерви – я вже достатньо вивчив історію України, щоб розуміти, що йду на зустріч з легендою. Левко Лук’яненко, чверть століття радянських таборів, опір системі протягом всього життя. Селянсько-робітнича спілка, УГГ і УГС. І перемога – акт проголошення незалежності України прийнятий українським парламентом в день його народження. Феноменальна історія, яка аж проситься на кіноекран. Як тут не нервувати. Але я дуже чітко розумів, що саме мене цікавить. Одна конкретна історія, один конкретний епізод, який мені не давав спокою декілька років і який став тим імпульсом, з якого я таки вирішив будь-що добитися зустрічі з паном Левком.

Мова йшла про осінь 1976 року. Тоді Лук’яненко щойно вийшов з табору – після 15 років, які отримав у львівській тзв. «справі юристів». І повернувся до Чернігова. Звичайно, був «невиїзний». І ось в цей час, так склалось, що в Україні саме виникла ідея заснування Української гельсінської групи. Люди не хотіли туди йти, бо це фактично неминуче означало ув’язнення і табори. Одиниці готові були взяти участь в цій справі. Просто тому, що це було правильно.

І ось одного осіннього вечора на порозі чернігівського помешкання Левка Лук’яненка з’являються Микола Руденко і Олесь Бердник. З чудовою ідеєю – треба, щоб він долучився до УГГ. Руденко детально описує цей епізод в своїх спогадах. Розмовляли, звичайно на вулиці. Лук’яненко попросив пів годин на роздуми. Ось так вони і йшли вечірнім містом – попереду Руденко з Бердником, а за ними на відстані декількох кроків – Лук’яненко. Через півгодини він їх наздогнав і сказав, що долучиться до Гельсінської групи.

Мене ця сцена описана Руденком просто заворожила. Ти щойно відсидів 15 років. П’ятнадцять років. І ось до тебе одного вечора являються двоє чоловіків і фактично пропонують сісти знову. Бо варіантів тут не було, ніхто не мав ілюзій. І ти думаєш пів години. Про що ти думаєш в цей переламний момент? Ти вже всім все довів. П’ятнадцять років таборів за ідею української незалежності ти вже відсидів. І ти говориш сам з собою: які ти знаходиш аргументи? Де ти береш силу волі? Як ти відкидаєш сумніви? Це мусить бути нечувана екзистенційна драма всередині.

Тоді я зрозумів, що мушу зустріти пана Левка і запитати його про це. Про ось цей конкретний вечір, про ці півгодини в темряві чернігівського вечора, коли до нього завітали його майбутні співв’язні. (Бо, звичайно ж – посадили незабаром всіх, як і очікувалось)
І ось минуло декілька років і я сидів за столом вдома у Левка Лук’яненка, який уважно записував у свій блокнот хто-я-що-я. Цей прекрасний сивий чоловік з твердим і строгим характером.

Ми поволі рухались розмовою. Я знав, де буде кульмінація. «Пане Левку, я хотів Вас запитати про один конкретний вечір…». І я запитав про сумніви, про те, як приймалось це рішення і про що він думав того осіннього вечора.

І це було невдале формулювання. Пан Левко видимо роздратувався: «Які тут сумніви? Я щойно вийшов з табору і думав про те, як передати далі ті документи, які мені передали з собою. Як це все організувати, передрукувати, заховати. Рахував скільки часу в мене десь буде до нового арешту. Ось і все. Які сумніви? Я ще в молодості вирішив, що боротимусь за незалежну Україну і зроблю для цього все можливе. Тому я одразу знав, що погоджусь».

Ось так. Жодної філософії, жодної екзистенційної кризи. Лише абсолютна впевненість у правоті власної справи. І рішучість довести її до переможного кінця за будь-яку ціну, навіть якщо цієї перемоги й близько поки не видно.

Ми розмовляли ще з годину і в кінці пан Левко проводив мене до хвіртки. Фото ми, на жаль, не зробили. Пан Левко все ж був стриманим оптимістом щодо становища України на той час.

Нещодавно, працюючи над новою книжкою, я перелопатив багато документів КҐБ, багато з яких стосувалися наших дисидентів в таборах. Мені особливо сподобався скрушний тон однієї такої записки. Кґбісти доповідали в ЦК, що «попри прийняті міри і здійснені заходи ув’язнені Стус, Чорновіл та інші не проявляють ознак каяття і продовжують наполягати на правильності своїх переконань».

Мені здається дуже важливим у свято Незалежності згадувати ці історії. Бо наша незалежність стоїть на впертості Стуса і Чорновола, на драматичних (хоч він і вважав їх очевидними) рішеннях Левка Лук’яненка. На цінностях Євгена Сверстюка, Олекси Тихого, Валерія Марченка і десятків сотень інших, наших найкращих людей.

Важко виборена і ще важче відстоювана. І тому безцінна – наша Незалежність. Дякую всім, завдяки кому вона є.