Vitaly Portnikov, FB писал(а):Коли ми говоримо про Уїнстона Черчилля та його роль у створенні уряду національної єдності, важливо розуміти: ініціатива не належала йому. Це не Черчилль, коли став прем’єр-міністром, вирішив об’єднати націю - це була ініціатива його партії. Саме Консервативна партія, яка мала більшість у парламенті й усвідомлювала загрозу існуванню країни, звернулася до лейбористів із пропозицією об’єднатися задля спільної справи.
Лейбористи погодилися. Але поставили умову: вони готові до уряду національної єдності — проте не під керівництвом Невілла Чемберлена. Адже саме він, як прем’єр-міністр, довів країну до війни. Його небажання бачити реальність, недооцінка загрози з боку нацистської Німеччини — усе це зробило його неприйнятною фігурою для єдності. І тоді консерватори самі знайшли компромісну фігуру - людину з відповідним досвідом, авторитетом і баченням. Нею став Уїнстон Черчилль.
Історія могла піти зовсім інакше. До того моменту політична кар’єра Черчилля була практично завершена. Він не був лідером своєї партії, не був першим у списках. Якби не уряд національної єдності, він, найімовірніше, так і залишився б у статусі звичайного депутата. Але завдяки рішенню еліт і готовності до спільної відповідальності - країна отримала Черчилля.
Це важлива аналогія для нас. Якби у 2022 році Володимир Зеленський ініціював створення уряду національної єдності, обговоривши це з лідерами політичних сил, то в Україні з’явилася б фігура, узгоджена всіма. І саме ця людина могла б стати нашим Черчиллем. Не Зеленський, не хтось один за власним бажанням - а та особистість, яка об’єднала б усіх у боротьбі за виживання. Проте цей шанс було втрачено.
У певному сенсі, таку роль у суспільній свідомості тимчасово взяв на себе Валерій Залужний. Для багатьох саме він і став тією фігурою національного спротиву, яку асоціювали з рішучістю, стратегією, відповідальністю. У ньому тоді бачили Черчилля. І саме тому повернення Залужного в українську політику під час війни могло б стати сильним жестом — сигналом, що президент готовий бути гарантом єдності, а не одноосібним гравцем.
Ми ж пішли іншим шляхом. Ми почали порівнювати самого Володимира Зеленського з Черчиллем. Хоча, за великим рахунком, він виконує зовсім іншу роль — роль Георга VI, короля Великої Британії в роки війни. Пам’ятаєте, що робив Георг? Він звертався до народу, давав сигнали надії, виступав із заявами, тримав моральний центр країни.
Але лідер, який звертається до нації, — не завжди той, хто формує переможну стратегію. Іноді потрібно усвідомити межі своїх функцій і знайти того, хто доповнить — а не замінить. Того, хто стане Черчиллем не за аналогією, а за результатом.
