Семен Семенченко
Вибране · 8 лютий 2021 р. ·
Сьогодні я закінчую публікацію глави про Дебальцеве з моєї ще неопублікованої книги. Сподіваюся що зможу випустити її в цьому році. Написав її щоб мої діти знали правду коли підростуть. Якщо вона буде чимось корисна іншим людям - буду радий. Публікацію почав щоб відповісти на питання про загибель бригадного генерала Ічкерії Іси Мунаева 01.02.2015. Всі свідчення я дав слідчому СБУ ще в 2015 році. І сьогоднішньої публікацією розповідаю вам те ж саме що розповів йому. Слідство нічим не закінчилося Чомусь я не здивований. Що робити з цією інформацією - вирішуйте самі. Можете відразу забути. А можете жити з цим як живу з цим я.
——-
Перша частина -
https://bit.ly/39NOJy4.
Друга частина -
https://bit.ly/3tuEQNj.
Третя частина -
https://bit.ly/36Lce8N,
Четверта частина -
https://bit.ly/2OfnLHe
П'ята частина -
https://bit.ly/2LzSj5C
Частина шоста.
—————————
.... Я поїхав в Дніпро лікуватися в «Мечці», а під Дебальцеве весь тиждень з 1 по 8 лютого продовжувала погіршуватися ситуація. Активні дії українська армія не вела, резерви не підтягувалися. Штаб АТО, як ніби чогось чекав. І дочекався. 9 лютого було захоплено Логвинове ... Логвинове - село прямо на трасі Дебальцеве - Артемівськ. По цій трасі проходило забезпечення всього нашого угруповання в Дебальцеве. Частинам ЗСУ надійшла команда вийти з Логвинове на ротацію. А назад нікого не ввели. У той же день спецназ ГРУ ГШ РФ невеликою групою за підтримки всього одного танка увійшов в пусте Логвинове і перерізав наші комунікації. Ще півдня українських воїнів яким ніхто не повідомив про захоплення Логвинове тупо розстрілювали прямо на трасі.
Поки я лежав у госпіталі в Дніпрі до мене заявився слідчий СБУ. Йому належало мене опитати. СБУ за законом була зобов'язана порушити за фактом аварії справу про замах на державного діяча (народного депутата України). Тобто на мене. До протоколу я поставився, як до звичайної формальності. Я не вірив ні в який «замах». Аварія при всій трагічності - це збіг обставин і страшна випадковість. На війні таке, нажаль,трапляється. Але, я помилявся. Аварія, як би дико це не звучало, не була випадковістю. Тепер я можу говорити про це впевнено. І ось чому.
Перше - через декілька місяців після аварії слідчий мене приголомшив: на вимогу родичів зробили ексгумацію тіла водія 128 бригади. Під час експертизи з його шиї витягли кулю. Уявіть мій стан, коли я про це дізнався! Куля в шиї водія означає, що спочатку він був поранений (або вбитий), а вже потім наша "таблетка", залишившись без управління врізалася в зустрічний БТР. Що означає одне з двох: або вранці 1 лютого ми стали випадковою ціллю снайпера, або засідка готувалася саме на нашу машину.
Далі більше. У вересні 15 року в "Українській правді" вийшло велике інтерв'ю начальника 73 морського центру спеціальних операцій капітана 1 рангу Едуарда Шевченка. З інтерв'ю випливало, що це саме їх БТР - групи розвідників 73 центру спеціальних операцій зіткнувся з нами вранці 1 лютого на Дебальцевській трасі. Я цього не знав. Спасибі "Українській правді" і балакучему капітану першого рангу. Але це не все. Стаття була дуже велика. Шевченко, описуючи свої «подвиги розвідника», згадав і про те, що це саме їх група працювала в районі Вуглегірська 31 січня. Він цим бахвалився. А у мене потемніло в очах. Що це виходило. Ті, хто на світанку налетів на нашу "таблетку" і ірозплющив її своїм БТР (одну половину людей вбивши, іншу зробивши інвалідами) і ті, хто "не помітили" засідку на шляху до Вуглегірська, і завели туди колону 30 бригади та батальйон Донбас - це одні і ті ж люди ???!!! Це могло бути збігом? Якщо це не було збігом, значить наїзд БТР на нашу машину - запланований замах. Те, що бетер розплющить таблетку як млінець- не викликало ніяких сумнівів. Це було заздалегідь зрозумило - від зіткнення швидше за все всі, хто буде в «таблетці» загинуть, якщо нi - серйозні травми і поранення отримають гарантоване. І все можна буде списати на звичайне дтп. Як і сталося. Вони могли точно не знати, коли і де їм випаде зручний момент. Він їм представився вранці на трасі 1 лютого 2015 року.
Тоді ясно, чому нас так довго не випускали з Чорнухине,і як в такий короткий термін в інтернеті з'явився фейк про вбиту породіллю і про мене "п'яного в БТР". Тому «блогеру» поосто поставили «бойове завдання»: як тільки з'явиться фактаж негайно скласти історію про загиблого Семенченка, але так, щоб я в ній виглядав максимально непривабливо. Я вижив. Тому фейк вийшов безглуздим: Його виявилося занадто легко спростувати. Але це вдалося тільки тому що Борис Філатов і Антон Геращенко переговорили тоді зі мною - живим і на лікарняному ліжку. Якщо б я тоді загинув спростовувати це стало б нікому. Від мене відвернулися б навіть ті хто добре мене знав. Це була б смерть "в туалеті зі спущеними штанами". І це дуже сподобалося б Путіну. Адже він любив «мочити в сортирі». Нехай в даному випадку і віртуальному.
Я не міг не почати з'ясовувати, хто ж такий цей капітан 1 рангу Шевченко. Результат мене не сильно здивував. Колишній російський морський спецназівець родом з Далекого сходу. Майже мій ровесник. Служив в російській армії, приїхав до Севастополя. Навчався в Чорноморському військово-морському училищі імені Нахімова - в одному навчальному закладі зі мною, але на кілька курсів молодше. Потім прийняв присягу на вірність народу України, став служити в українській морській піхоті. Для уродженця Росії це, м'яко кажучи дивний вибір. Тим більше, що тоді в Севастополі в російському флоті
і зарплата і перспективи зростання були в рази більше. В український флот, я це добре пам'ятаю, йшли тільки ті моремани, у кого зв'язок з Україною була на генному рівні. Хто подолав усі матеріальні інтереси йшли будувати флот Незалежної. На жебрацьку зарплату. Під улюлюкання російських колег. Це були патріоти України до коренів волосся. Едуард Шевченко - патріот України з Далекого сходу. Так буває - згоден. На перший погляд - хороший хлопець. Насправді брехун. І абсолютний негідник. Після аварії, вбивши і покалічивши шістьох бийцiв вiн розповідає про це на камери без жалю і каяття. Він страсний шанувальник і захисник Муженка. Обвішаний Муженком гронами орденів за битви, яких не було - за Слов'янськ, за Краматорск,Торецьк. Его нагороджували за ті міста яких не треба було брати штурмом. Вони і так стояли порожні тому що Стрєлкова просто випустили з Славянська в самий Донецьк. І, скажіть, кого-сь здивує, що на виборах в 2019 році героїчний капітан 1 рангу став довіреною особою кандидата в народні депутати, голови фракції «Опозиційною блок» в Миколаївській міській раді Дятлова? За словами Шевченка, "результат роботи Дятлова виден, а команда Оппоблока впорається з тим, що запланувала». Впорається? Серьозно? Оппоблок - колишні однопартійці януковича, найпалкіші любителі "русского мира".... Здавалося б, Шевченко з 14 року проти «русского миру» воює .. Нi?
І ще. Цей орденоносець тупо бреше, коли в інтерв'ю розповідає, наприклад, про те, що під час Иловайской операції я замість того, щоб воювати разом з батальйоном, нібито мітингував у Києві. Цю нісенітницю легко перевірити і спростувати. Я лежав тоді в лікарні Мечникова в Дніпрі, а мітинг в Києві збирали матері і дружини хлопців які були в оточенні під іловайськом. Бреше про те, що після аварії 1 лютого він нібито відвіз мене своєю машиною в Дебальцеве. Він просто не в курсі, що в Дебальцеве я після аварії так і не потрапив. Минаючи Дебальцеве медики відвезли всіх постраждалих відразу в Бахмут... І ще одна брехня - про Вуглегірськ. У статті Шевченко звинувачує мене в тому,що це я віддав наказ висуватися на Вуглегірськ, де батальйон «Донбас» потрапив в засідку і поніс втрати. Такі звинувачення мені знайомі. У подібному мене звинувачували і після Іловайська. Тоді хотіли відвернути увагу від справжніх винуватців Іловайського котла. Але фейк про те, що батальйон «Донбас» нібито штурмував Іловайськ по моїй особистій ініціативі ібез наказу з Києва - давно викритий. З Вуглегірськом та ж історя. 31 січня батальйон Донбас був надан в якості піхоти 30 бригаді. Керівництво операцією здійснювалося Штабом сектора і Командуванням 30 бригади.
Капітан першего рангу Шевченко каже в свому інтерв’ю: вони - розвідники, нібито, виявили засідку на дорозі в Вуглегiрськ і про це доповіли. Кому ви, блд, доповіли? 31 січня 2015 року я почув прямо протилежне. «Розвідка проведена, дорога вільна, можна йти».І колона пішла. Якби в штабі знали про засідку, хто б пустив колону? Упевнений, ні про яку засідку Э.Шевченко нікому не доповідав. Але в тому, що він знав про неї - ні секунди не сумніваюся. Ще один фейк Едуарда Шевченка викрив його однофамілець наш донбасовец Євген Шевченко. Це про те, що поранених та загиблих під Вуглегірськом бійців «Донбасу» нібито вивозили люди їх 73 центру морських операцій. Капiтан першого рангу бреше як дихає...
А ось те що дуже важливо. «Морський розвідник» в цьому своєму інтерв'ю розповідає вражаючі речі. Ось його цитата: «Потім він, - ТОБТО Семенченко - їде в Чорнухине. Розповідає, що там багато російських танків. Мені доповідають: "Командир, супротивника, про який Семенченко каже, немає". Незважаючи на це, мої хлопці на Чорнухине пішли. Не знайшли там російських танків, про які розповідав Семенченко. Кажуть: "За місцем, де ми зараз стоїмо, б'ють" Гради ", переміщаємося на точку зйомки». Добре. Посилаю за ними машину і БТР». Кінець цитати.. І далі йде опис аварії. Як їх БТР не помітив нашу «таблетку». І знову цитата: «Таблетка налітає на наш БТР, який йшов у мене групу знімати».
Тут багато дивного: По-перше, я капітана першего рангу Шевченка не знав і ні йому, ні комусь із його оточення нічого не говорив. Я взагалі нікому з Чорнухине ні про що не доповідав. По-друге, російських танків під Чорнухине було стільки, і вони виявляли таку активність, що «шукати» їх могли тільки «розвідники» типу самого Шевченка. По-третє, виявляється в Чорнухине, коли ми перебували там з Исой Мунаевим поруч з нами були якісь диверсанти з 73 морського центру спецоперацій. «Розвідниками» я їх називати не хочу, Раз вони не помічають російські танки І не повідомляють про засідки на дорозі в Вуглегірськ де повинна пройти колона українських вояків.
Ці диверсанти були присутні в Чорнухине в один час з нами, раз БТР, який розчавив нашу машину, якраз і їхав «забирати їх з точки зйомки». Саме тому нас маринували кілька годин у опорника «Балу» перш ніж повезти в Чорнухине. Відразу перед нами в ЧорнухIне завезли спеціальну групу, а нас затримували на «Балу» щоб ми не зустрілися з ними по дорозі. Саме тому нас не випускали і з Чорнухине в Дебальцеве - щоб ми зустрілися на дорозі з тим з ким треба. Ми не бачили цю спецгрупу в Чорнухине і про їхню присутність не здогадувалися. І якби вони дійсно шукали танки, про яких я начебто «повідомляв», вони б могли увійти з нами в контакт (ми ж перебували в одному населеному пункті - в Чорнухине) і просто у нас запитати: «Де російські танки?» І кожен їм із задоволенням на ці танки показав. Але в контакт з нами вони не входили.
Я думаю, це не випадково. Я впевнений, що у групи диверсантів, про які ні я ні Іса не підозрювали і про яку проговорився в інтерв'ю "Українській правді» балакучий капітан 1 рангу була інша мета. Російські танки були тут ні до чого. Метою були ми з Исой - в першу чергу. Пояснювати, чим був небезпечний для росіян Іса Мунаєв, думаю, не потрібно. З його досвідом і його непримиренним ставленням до окупантів він був тією людиною, про який говорять: «І один у полі воїн». Пояснювати чим був небезпечний для росіян Семен Семенченко- на той момент перший заступник голови Комітету ВР з безпеки, старший за рангом всіх хто взагалі тоді був в секторі, який мав під боком батальйон який виконував його накази? Пояснювати чим була небезпечна для росіян і для тих хто тоді їм підігравав з української сторони спайка нас двох? Спайка двох людей з бажанням не бути вівцями i не мукати по сигналу зі штабу АТО? Розумним пояснювати не треба, а дурням і не пояснишь...
БТР, який розчавив нашу машину мчав в Чорнухине. Забирати свою групу. Я не знаю, куди вони поїхали після зіткнення з нами. Швидше за все продовжили свIй шлях в Чорнухине. Але через кілька годин саме там Іса Мунаєв i загинув. Свідків його смерті, як я розумію, немає. Хочу висловити свою особисту думку. Думаю, кавалер багатьох орденів, капітан першого рангу Едуард Шевченко винен у смертях багатьох українських патріотів. Я можу свідчити про декілька десятків. Про тих, хто загинув на дорозі під Вуглегірськoм , потрапивши в засідку, i тих, хто загинув в «таблетці» 128 бригаді. Але впевнений, що їх набагато більше. До речі, за Дебальцеве Едуард Шевченко отримав орден Богдана Хмельницького.
Ви скажете мало фактів щоб робити такі висновки? І оппоблок його через кілька років це просто «Політика»? Як і у Ківи? Я теж так спочатку думав. Поки на місце не став останній пазл картини. І допоміг в цьому знов балакучий капітан першого рангу Шевченко. Йому організували то інтерв'ю в УП чекаючи на те що розслідування СБУ виведе на нього і я почну його публично звинувачувати. Тому його заздалегідь стали вибілювати. Заздалегідь підключили стадо реєстрових волонтерів які захоплено мукали розповідаючи про його неіснуючі подвиги при штурмах порожніх міст. Але перестаралися. Тому що я прочитав про те де Щевченко був в серпні 2014. Он был под Иловайском.
Тоді, у серпні 2014, пiд час першого штурму, я ненадовго залишив батальйон на самому вході в зону міської забудови. Необхідно було повернутися в Многопілля і з'ясувати у генерала Хомчака де застрягли «Азов» і «Шахтарськ» які йшли по сусідній дорозі. Де обіцяна артилерійська підтримка і що зі зв'язком. Проїхав на машині невеликий віадук - арку над дорогою по якій йшла невелика вузькоколійка. Заїхав в Многопілля. З'ясував все з Хомчаком. І поїхав назад до хлопців. Вірніше повинен був поїхати. Якби одразу це зробив то там би і залишився. Було дуже спекотно. І ми вирішили швидко змотатися в сусіднє село захопити кілька ящиків холодної води. Хлопцям дуже б не завадило. Купили, кинули в багажник і поїхали назад. Під'їжджаючи до акведука побачили розстріляну машину батальйону і ще теплі тіла полковника Литвинського (позивний «Монгол») і полковника «Немо» - мій заступник по батальйону і куратор НГУ по батальйону. Плюс стогне поранений сержант. Хлопцям стало нудно чекати мене на вході в місто разом з усіма і вони вирішили проїхати назад «подивитися дорогу». Під'їхали до віадуку зупинилися, закурили. Побачили дроти які звисали з кам'яної кладки. Підійшли подивитися. І були розстріляні в упор з кулемета.
План був хороший. Молодцi. Вбити мене. Потім підірвати віадук. І про штурм Іловайська можна було забути. Можливо вдалося б й сильно попсувати «Донбас». Мене врятував лише збіг обставин. Як і в Дебальцево. На жаль хлопців це не врятувало... Мабуть доля розподіляє військове везіння дуже химерно. Так ось у 2014 ми думали що це працювала російська ДРГ. Поки у 2015 я не прочитав в УП що саме в цей час саме в тому районі працювала... спецгрупа кавалера незліченної кількості орденів капітана першого рангу Шевченка. Паззл склався. Але до кінця я тоді ще в це повірити не міг. Я просто не міг повірити в те що ось так от просто в Україні можна вбити людину. І зробити це так що вбивцю будуть вважати героєм а вбитого - повним лайном. І що велика частина тих за кого ми ризикували життям на передовій захоплено будуть читати в інтернеті тупі фейки і весело регоча перемивати кістки небіжчикам. Що далі? Я зараз пишу про те, що робота Э. Шевченка в Іловайську для мене була останнім шматочком пазла. Вибачте. Передостаннім. Останнім було ось що.
Генерал Воробйов перший заступник начальника Генерального штабу України; помер в своєму кабінеті 11.02.2017. Є свідчення, що саме він за власною ініціативою віддав наказ на вихід військ з Дебальцевого, що дозволило уникнути повторення Іловайська.
Заступник глави АП генерал-лейтенант Таранов, який курирував в АП силовий блок і безпосередньо Дебальцевську операцію потонув, катаючись на водному мотоциклі 18.09.2016.
Заступник керівника штабу АТО Валентин Федичев, який командував всім безпосередньо в Дебальцеве, помер по дорозі на службу 26.10.2016.
Через місяць після Дебальцеве комітет з питань безпеки і оборони ВР України прийме рішення не створювати тимчасову слідчу комісію з розслідування подій в Дебальцеве. Рішення буде прийнято з перевагою в 1 голос. Його дасть народний депутат Льовочкін (колега нового шефа Едуарда Шевченка по «оппоблоку"), колишній Керівник АП Януковича. Для цього він з'явиться на засідання Комітету перший і останній раз за п'ять років. Разом з ним солідарно проголосують фракції народний фронт і блок Петра Порошенка. У тому числі комбати Тетерук і Береза. Справа Дебальцеве буде передана до військової прокуратури головному військовому прокурору Матіосу, колишньому підлеглому Льовочкіна в АП Януковича. Там вона і буде похована. Справа по "замаху на народного депутата Семенченко" так і не буде доведена до кінця, а слідчий СБУ який повідомив мені про есгумацію тіла водія буде відсторонений від його розслідування.
Через три тижні Порошенко видасть спеціальний указ про мобілізацію резервістів НГУ. Після цього згідно із законом я не зможу більше командувати батальйоном Донбас. Деяких виживших побратимів Іси Мунаева по батальйону мені доведеться брати на поруки і витягувати з в'язниць протягом декількох наступних років. Бригадний генерал Ічкерії Іса Мунаєв похований в місті Дніпро. В 2017 році поряд з ним похована і Аміна Окуева яка була розстріляна в тому ж році на Київській трасі.
Втім це вже зовсім інша історія. Правду треба знати не тільки нашим дітям. Правду треба знати тим хто буде йти після нас. Можливо це допоможе їм не повторити хоча б частину наших помилок.
Грабли, пановэ. 
Купите велосипед, натыкайте палок в колеса, цепь испортите, шины потрите, песка во все шарниры, .. и ехайте. Можете при этом на голову нацепить плакат "За народ!!!". Все равно по дороге гепнетесь нах... По причине технической дурости. 
А кому "будет хуже", но они же при этом "за Украину", то не мешает покопаться в себе - за что они на самом деле? Ой, боюсь, что в их вИдении сильно мало Украины, как таковой. С теми людьми, которые здесь и сейчас. 