......
Чи переривалася історія української державності?
– В цьому контексті також хочу з вами поговорити про концепцію тяглості історії. Чи притаманна Україні тяглість історії? Чи є певні моменти в історії України, коли цю тяглість було перервано?
– Що таке історія і тяглість – це дуже такий, знаєте, складний момент. Я коли був маленьким, я думав: ну от є Франція чи Англія. От вони завжди були державами і не підпадали під якісь там влади, щось таке, окупації, ну бувало трошечки, от у них завжди і династії, і все, і свої герцоги, і графи. А от в нас така історія.
Ми маємо державницьку лінію, історія нашого державництва, в нас є День державності української, на хрещення, і ця державність, вона тягнеться, вона має понад півтори тисячі років. Це от наша історія.
І в часи цієї державності виникали різні держави. Русь, наприклад. Чи там Велике князівство Литовське і Руське. Чи наші предки долучились до творення такої держави, як Річ Посполита. Чи це незалежна держава, як військо Запорозьке, яке ми кажемо Гетьманщина, чи УНР, чи Карпатська Україна, чи Українська держава 1941-го року, чи сьогоднішня Україна. Але це все наслідки того, що на лінії цієї історичної тяглості виникають держави українців.
За рахунок чого вони виникають? Якщо, наприклад, бувають періоди завоювання, бо, наприклад, XIX століття для українців – це ж смерть. Це дві імперії отак от в шинелечку загорнули, багнетами під ребра підставили, сказали: «Тут російською говорити, тут німецькою».
Начебто, от здавалось би, немає жодних проявів державності, але ні. Є еліти. Так, їх в певний час може бути надзвичайно мало. Надзвичайно, просто одиниці. Але вони продовжують цю лінію. Була категорія людей, які внутрішньо говорили, що «ми українці» і демонстрували це через театр, поезію, видавництво.
Хтось зовнішньо підходив і носили жупани. Але ці люди, навіть коли пропадала держава на період державності, це тяглість історична, вона існувала, вони її підтримували. Тому і тяглість історична у нас величезна.
Але вона і підживлюється. Ми сьогодні маємо з вами прекрасні українські гроші, гривні. Назву грошової одиниці «гривня», вони взяли її з доби Русі. Тоді ж в 1917-му році шукали, який був би герб для України. І тоді думали: «Ага, може золоте рало на синьому тлі? Чи робітник і селянка? Чи можливо там ще якісь конфігурації?».
І в принципі, Михайло Грушевський десь там мав «забіточку», що от був такий знак держави Володимира Святого – тризуб. В 1918-му році, в березні приймає тризуб за герб. Він опиняється на нарукавних знаках, на прапорах, на печатках установ. Він асоціюється з незалежністю, з боротьбою.
– Готуючись до нашого інтерв'ю, читала про те, що існує історична думка про те, що історія української державності, вона перервалася умовно після того, як завершилися часи Галицько-Волинського князівства і після ліквідації Гетьманату.
– Якщо державність перервалася, то продовжитись вона просто не може. Ну от давайте, була от Візантійська імперія.
От державність була період з Римської імперії, вона перетекла в східно-римську імперію, те, що ми називаємо Візантією. Ось державність. Потім прийшли турки, кілька сотень років, три сотні років воювали і знищили. І нема продовження Візантійської держави. Є тільки патріарх Константинопольський. Все, державність перервана.
І до речі, сьогодні ми з вами стоїмо в той час, коли у нас можуть перервати державність, бо ця війна є кризовою як для Російської Федерації, яка розпадається і розпадеться, так і для нас. Ми можемо з вами просто думати, що якщо ми зараз не дотиснемо, то Джони Мірошниченко чи Хелен Іваненко... Ось і все, тобто розчинимось. От зараз у нас реальна загроза державності з втратою території. Не просто, знаєте, окупація, а знищення, бо вони ж йдуть знищують все.
І тому державність не може бути перервана, тому що ми з вами... падали держави, як інституції, але державність продовжувалася в нашій еліті, в нашій культурі, яка тримала народ і давала йому постійно маркери ідентичності. Так, необхідно було в XIX столітті українському селянину сказати: «Ось Шевченко». І тому в хатах стояли ікони. І поруч портрет Шевченка.